Домінує бажання мовчати.
Бо у душу прокрався неспокій,
Бо шкребе із середини груди.
Грубий дотик до серця, до Бога.
Домінує бажжання боліти
У завжди вітчайдушної шиї.
Поривання кріз сум і волосся,
Поривання писати, творити.
Але боляче. Лікті стискаю.
Розлетітися б барвами цвіту,
Розв’язати б наругу над тілом
І букетом розсипаних квітів
Полетіти з даху хмарочоса,
Вниз летіти, та знову до неба.
Наболіло не ясне, не чисте,
А так хочеться вірити в зливу!
А так хочеться всім розказати,
Як моє вміє серце любити!
Та не зглануться сірії очі.
І цнотливості не відтворити.
Не зізнатись у злочині заздри.
І живої сльози не пролити.
Вже занадто згорнулася в кокон.
Крізь нитки не проріжеться проміть.
Голос тихий крізь них не долине
У затиснений грубістю мозок.
А хотілося б вирватись цілим,
Не розірванним образом хвилі.
І до вас: до людей і до Бога!
Із любов’ю цю дійсність зустріти.
Дом ну бажання мовчати
© Copyright: Тэта Браян, 2010
Свидетельство о публикации №110022701170
Свидетельство о публикации №110022701170
Рецензии
