Повернулись дощі додому,
бо у небі – страшенно нудно.
І забувши всіляку втому –
там, де чисто – робили брудно.
Бешкетують вони, як діти,
ллють і ллють, мов здуріли зовсім.
Мають право вони радіти –
листопадо-жовтнева осінь.
Б’ють об землю свої краплини,
горді з того, що їхня влада.
Розуміють: цей час пролине –
це у нього єдина вада.
А поки ще панує злива,
просить слізно вікно відкрити,
б’є по склу, прохолодно-мстива.
Вже нічого тут не змінити.
Осiннiй настрiй...
© Copyright: Повзык Рома, 2010
Свидетельство о публикации №110022609536
Свидетельство о публикации №110022609536
Рецензии