25 Зима

Погрузаючи в брудну снігову масу, що ще вчора прийшла на землю у вигляді чарівних білих сніжинок, я прислуховувалась до своїх відчуттів. Поки нічого дивного і незвичного. Сніг відвоював мої стопи, але високі черевики поки вдало відстоювали моє тепло. Я думала про те, що сніг прийшовши на землю, підхопив від неї вірус ненажерливості і жорстокості і вони стали союзниками. Сніг, із завзятістю щойно завербованого сектанта, кинувся в бій. Він прикрив собою землю, вийшов на передній фланг, а земля тихо хихотіла. Вона тут постійно, багато бачила і все знає. Знає, що врешті-решт сніг програє, помре водою, згорить від сорому (точніше випарується). Висповідавшись на небесах він знов прийде на землю білим і чистим.
Черевики таки почали здавати позиції і частина ворожого війська дісталась моїх стоп. Це вихопило часточку моєї свідомості з роздумів і жбурнуло нею в реальність. Стало мокро і холодно. Тремтіння помалу підіймалось вгору і цокотіння зубів стало ніби ознакою програшу в першому бою. А я і далі прогрузала глибше в холодні обійми снігу.
Десь за 50м від мене виюркнула постать. Вона поспішно наближалась. За декілька секунд я розгледіла що це дівчина. Вона зупинилась, одягла навушники і накинула капюшон. Декілька секунд обирала пісню, здригнулась, поправила шарф і повільно пішла. Погляд її був направлений в середину і лише зрідка - на оточуючий світ. Задираючи голову вона із захватом, ніби вперше бачила, дивилась на дерева, зорі, дивакуваті будинки і хмари. На обличчя випливала посмішка, а потім її топили важкі думки, що навалювались на неї і вона зосереджуючись крокувала далі.
Сніжні війська видерлись на мої черевики, ніби на підйомний міст, і почали проникати через круглі отвори-віконця. Я відчула хлюпавку в черевиках, а сніг відчув перемогу і послав додаткові загони. Тепер мене атакували ще й сніжинки-літаки. Білі Лати.
Ніг я майже не відчувала, тільки все частіше і частіше било струмом по хребцям.
На цей раз я здригнулась від несподіванки, з боку просто на мене бігла дівчина. Я стояла посеред великого озера з бруду та мокрого снігу, тому навколо було ніби захисне поле. От і ця дівчина зупинилась. Вона була захекана і заплакана. Очі швидко бігали обираючи шлях, щоб обійти мій острів. Через декілька секунд сумнівів вона завмерла, скривилась і сльози полились густіше. Певно в цій калюжі вона розгледіла ще одну підлість долі. Смішна. Я повільно повернула голову і відчула як від шиї поповз струмінь холодної води. Тоненький струмочок малював зигзаги по моїх хребцях. Мене трусонуло і з шарфа зірвалась лавина і покрила візерунками всю спину. Долоні горіли, ніби з середини виривались колючі крижинки. Черевики вже повністю були вкриті сніговою масою і почали намокати джинси. Було дивно. Ні холодно, ні страшно, просто дивно. Сніг ставав густішим, чіплявся за одяг, осідав на віях. Я закрила очі покоряючись йому. А він не зважаючи на білий прапор, настирно покривав обличчя. Губи стали хворобливо гарячі і напевно червоні. Я зрозуміла, що шансу на контратаку нема. Я не могла поворухнутись і навіть думка про це не могла сформуватись, літала пилинками і не хотіла осідати, робитись цілісною.
Почувши хлюпіт я подивилась вниз. По калюжі бігла собака. Подолавши незрозумілі для мене маршрути вона підбігла до мене. Для неї певно захисного поля не існувало. Вона довго кружляла і нюхала, а потім зупинилась і сіла. Піднявши свої кумедні вуха, почала облизувати мені руку. А потім вскочила і взялась розмітувати навколо мене сніг. Всередині повільно, ніби полум'я що розгорається, утворився, засяяв, запалився клубок і ринув в гору.
- АХА-ХА-ХА-ХАХАХА!!))
Сміх вирвався так несподівано, розбив всі крижані пути. Собачка з подивом зупинилась.
Я погладила її і вона махаючи кудлатим хвостом побігла по своїм справам.
Вибравшись зі свого острову, я посміхаючись пішла додому. Відчуваючи як оживаю.