Так, відьма я, бо бачу те, що буде,
I кожним атомом я відчуваю це.
Хай казна що про мене кажуть люди,
Я хочу знати більш, я хочу знати все.
Ще змалечку вставала з запитанням
- Чом світить сонце? Як біжить вода
Чому не можна жити без кохання?
I заподiять що, коли прийде біда?
Я щире серце людям розкривала.
Понад усе любила цілий світ.
I душу друзям словом лікувала.
Який важкий тягар був цей обiт.
Та ось вже сніг притрушує на скроні,
Самотність, злидні, туга, як печать,
Я бачу сонце на своїх долонях,
Та нікому мені його вiддать.
Вiдаю
© Copyright: Надежда Сульжицка, 2010
Свидетельство о публикации №110022400949
Свидетельство о публикации №110022400949
Рецензии