Коли у людини вiд Бога душа... или кто, есть что

Коли у людини вiд Бога душа…
Вона не може просто мовчати,
Смачно їсти і добре спати.
Коли колоссям радіють  жнива,
А духом трав пашать долини,
Вона не може, щоб не радіти.
Вона не зможе лежать й сумувати,
Вичікувать, бідкатись, або гуляти!

Груди сповнені  в неї туги,
В тім, щоби встигнути все до пори.
Щоби зібрати рясне колосся,
Пшениць, вівсів, житів та проса,
За гречку й картоплю іще не забути
І овочеві - моркви та капустИ.
Сіно, солома на все треба руки,
Щоби упорати все і не проснути.
Щоб віддавала корівка нам потім,
Теплим парним за труди та хлопотИ.

Старанно всюди іде та робота,
Йдуть трактори,  хліби стигнуть в покосах.
Скрізь сумотоха, лиш сонце зійде,
Все те кипить вирує й гуде.
Співом пташиним дзвенять десь косарки,
З туманом на Захід ідуть молотарки.
Трохи вже поспіль комбайни повзуть,
Гарно навколо як в праці живуть.

Праці своїй люди пісні співають,
Трохи сміються ну й трішечки лають.
Кожен так свого в собі прославляє…
Якщо щось не так, хтось забариться вдома,
Хтось не довіз, не докрутить, не здумав,
Бо більш в роботі, молитві і думах.
Радість у серці від того жива,
Коли ж бо в людини від Бога душа!..


Коли у людини є душа…
Вона не може увесь час співати,
Смачно їсти і добре  спати.
Коли хтось плаче, або у горі...
І сльози чиїсь обмивають долоні,
Коли хтось кричить від потуги та болю,
Хтось десь благає і зве в допомогу.

Не може радіти і тОді вона,
Як поруч пониклі лани і поля.
Коли родять вони, не хліба і пшеницю,
А низьку й високу бур’яну стіницю.
Коли не квітують льони та жита,
Гречка, овес і ячмінь, чи ріпак...
Коли байдикують в селі і на полі,
Коли лиш співають гуляють і п’ють,
Сіно, солому і ту не зберуть.
Яка ж та корівка які ж ті надої,
А їхні теляти, як тіні у полі.
 
Кипить лиш робота у чорта в руках…
Хліборобські долоні він змазує так,
Щоб миттю забули де ключ, а де гак.
Щоби не знали ні кіс, а ні вил,
Знали стакан лиш та хитрий уділ.
Та вИмогу плати за те, що зробили,
За те, що полям і землі наробили.
Від свого нахабства одних лише ран,
Де добре кущиться пирій та бур’ян.

А від  брехні ще й пихатства і ліні,
І в тракторах і в комбайнах й машині.
“Все тільки добре” на цвяхах й дротах,
Де не де зварці, а “змазки” як жар.
Сухе як в пустелі, трясе наче віз,
До поля ж не треба, щоб він нас довіз.
Бо ж там бур’яни, ні хто ж краще не дав,
Від того ще більший в руках в тих пожар.
Забрати украсти, а той з когось здерти,
Брехнею своєю за “працю” роздерти.

Бо в дома голодні, холодні та ждуть,
Що ж роздобуде й принесе татусь.
Що ж принесе він від свої роботи?
Вже слово сказали поля та хлопОти.
Ні хто за таке в світі грошей не платить,
А за брехню пану. й своє заплатить.
Сторицею те, що на ній проросло,
Бери, забери й багатій, щоб звело.
Й тебе й твою душу і твОїх дітОк,
За те, що брехливий у тебе ротОк,
За те, що пожадливі є в тебе руки,
За те, що ліниві у тебе поуки.
За те, що дар Божий лиш тринька для себе,
За те, що не робиш для Нього від себе,
Як дяку, старанно роботу свою,
З душею  не дбаєш за землю свою.

Не віддаєш своє вміння в роботі,
За те, що в користі живеш та в вигОді,
За те, що так платиш Батькам за турботи.
Неньці своїй – благовісній Вкраїні,
І Батьку від кого в нас луки та ниви.
Від кого в нас б’є - джЕрело життя!
Зверху  мазнеш, щоб вигода була...

Що сієш в житті, те й пожати примусять,
Якщо відбрехаєшся тут - там не спустять!..
Там зв’яжеться все, все те що було,
Там правда є правда, а твоє - “хамло”.
Там в істині все, і старання, і сльози,
І дітям твоїм там готуються вози.
За вчинки ж твої лицемірна душа,
І істинно все, їм віддасться сповна.   

Тихо та м’яко пливе те життя,
Наче й співають, та в серці туга.
Бо не радіють вже Сонцю поля,
Розбиті та ржаві плуги й трактора.
Навперекіс без коліс молотарки,
І як не будь "поліпили" комбайни.
Все це не робить, лиш ладом сопе,
Довкола ж весілля  піснями гуде.
Добре сміються, а ще краще лають,
Кожен так свого в собі прославляє.

Хтось не довіз, не докрутить, не здумав,
Що за проблема, адже скрізь розруха.
Але у серці від того туга,
Коли ж бо в людини від Бога душа…