мертва мр я або монолог про останню зустр ч

Коли ти народилася я ще вміла читати думки. У тебе були великі блакитні очі, якими ти шукала того світу, звідки прийшла. Твоє волосся , сплетене у велику, руду косу спадало на подушку   молодиком. Коли ти народилася, я ще вміла любити тебе, а ти вже могла мене розуміти.
Потім ти зникла. Тебе не стало…   Ані твого аромату, ані твоїх квітів, ані твоїх думок. Я так довго шукала тебе, що навіть забула, як ти виглядаєш. Хіба, що тільки пам’ятала, що ти десь поруч. Настільки поруч, що я можу викрикнути твоє ім’я і ти з’явишся… Як тебе звати?…
Пригадуєш, як я пригала з гаражу начебто для того, щоб перевірити свою волю? Я так боялася, що не зможу цього зробити, що дозволила собі впасти. А як я жила на сливі? Пам’ятаєш, велика синя слива, що росла в моєму саду… плоди були не смачні, бо там завжди хтось жив – великі чи маленькі черв’яки, яких я ловила в банку, а потім чекала, коли з них з’явиться метелик… Виявляється, не з усіх черв’яків виростають метелики…як багато книжок було прочитано серед отих вєток, плодів, пилу та черв’яків…
Колись ти подарувала мені маленьке кошеня. Це був мій перший друг. Це була перша тварина, яку я любила.   Мені вистачало його погляду, щоб переставали боліти рани, або щоб піднявся настрій. Та мені не вистачило його життя, щоб навчитися любити котів. Я втратила його так, як і тебе, тоді…
А пам’ятаєш, як ми зустрілися?   Мандарини, Лєнін, лава, твої перелякані очі… Я згадала тебе, коли закохалася. Коли цілувала твої губи, коли відчувала твій запах. Коли кохала твоє тіло у снах…
Чомусь так сталось, що коли тебе не було ти встигла мене забути? Або не була зовсім, а це я, я хотіла тебе створити. Я дивилася на себе в люстерко і шукала тебе – не таку, як сама – іншу. Ти завжди була некрасивою, а зараз твої очі стали темними, волосся вже не золоте, як колись. Ти – інша… У тебе немає кошенят, слив, страху і мене. І ти не вмієш читати мої думки. Ти холодна, жорстока та чужа. Ти – мертва.
Пам’ятаєш, колись тебе бентежили мої суїцідальні нахили? Я могла годинами розповідати про смертельну красу. Якщо я вчиню самогубство, це не для того, щоб себе зруйнувати, а для того, щоб себе зібрати. Самогубство стане для мене єдиним засобом відвоювати себе, грубо вторгнутися в власне «я», попередити приближення Бога… Бог – це я. це велике, могутнє серце з мальвами та зеленим листям. Це велика сила маленької людини. Ти колись теж була Богом… А зараз тебе нема. Ти – мертва…
Пригадуєш, як в моєму дитинстві я берегла тебе. Так багато всього здавалося важливим, стільки всього було не зроблено…я не можу пригадати з ким уперше я поцілувалася. Мабуть, це погано, але це так. У тому дитинстві у мене не було прихильників. Бо була ти… У мене навіть друзів не будо, був лише час… А потім була бурса, університет та великі амбіції… Чи знаєш ти як це – вбити власну мрію?..