Позичена любов!

Знаю,справжня любов возвеличена
І її гімн співатимуть знов.
Та любов не буває позичена,
Соромлива,таємна любов.

Ця любов лиш буває таємною
Не витримує шлюбних оков
І вона не буває взаємною,
Однобока,підпільна любов.

Це не плід невгомонної хтивості
Зустрічається часто цей гріх.
Є ж такі,що при першій можливості
Додаткових шукають утіх.

Ткалось щось,але потім порвалося
Відшуміла раптова весна
І життя особисте не склалося,
Залишилась самотня,одна.

І у пошуках щастя жаданого
Попадалась вона на слизьке,
Від талану,природою данного
Не чуже все для неї людське.

Давить в горлі незрілою грушкою
Під вікном чути шелест беріз,
Часто глушить ридання подушкою,
Що намокла від схованих сліз.

І у підлість людську втаємничена,
Не пронюхавши й ласк до пуття
І принесла любов та позичена
Не позичене власне дитя.

І на серці з душевною гулею
(Не знущайся над нею,бідо)
Ти його не старалась зозулею
Підсадити в громадське гніздо.

Біль і радість вгляглися рядочками,
Заспівати погаслу весну.
Матерями таких одиночками
Називали колись в давнину.

І в житті одиночкою начатім
Ждуть осудливі погляди й сміх.
Як її ненароком побачите,
То пробачте їй,люди,цей гріх.

Суть жіночу ще й досі не вивчено.
То ж торує свій шлях без обнов.
Хоч таємна любов,хоч,позичена,
Зігріває їй душу любов.