Напевно світло блідніє.
бо я не статева, - я скрізь.
Ти мій єдиний, ти мій блискучій
торкаюсь оком до тебе, торкаюсь подихом,
Вже взимку на ранок, звертаюсь я вголос.
я мов дикувата але я твоя,
Крізь довгий потяг, протягнутий вітер,
- малюю на стеклах тобі поцілунки.
Закохані в радість, закохані в джаз,
в танго в ілюзію в промені чутні і ніжні.
все це небуття, всі оголенні наскрізь.
а ти все такій же шалений, мій рідний!
Ми є наче світло ми є наче пар
таємний удар.
Ковтаємо сніг ковтаємо сонце
бо це і є любов
гостра і смішна.
безпечна і надійна.
Варшава
© Copyright: Франсуаза Оз, 2010
Свидетельство о публикации №110021904609
Свидетельство о публикации №110021904609
Рецензии