Клавіш торкаюся поглядом, граю симфонію.
Душі тосканські злетілись співати/лаятись...
Намотуй на палець тонку немов шовк іронію,
Смійся, кохай, гортай сторінки Свєтонія,
Ми не втомились жити - зарано каятись.
Станемо струнко - білі скульптури в мармурі,
Нас не забудуть! Ми з ідеальним вишколом.
Хай я помру в руках з італійським прапором,
В небо музейним вирушу ескалатором,
Я приросла до капелл і взуття за знижками.
Чорною кішкою ластиться смуга злітна,
Змінена я залишаю свою Флоренцію.
Трошки поплакати плюс пережити літо,
Щастя в бокали домашнім вином розлите...
Я виправдовую чортову екзистенцію!
18.02.2010
пост тал йське
© Copyright: Александра Очман, 2010
Свидетельство о публикации №110021808715
Свидетельство о публикации №110021808715
Рецензии