Самотнє дерево... Ледь вітер взвиє
Воно до інших руки простягне,
І міцно вчепиться, так сильно, як зуміє,
Щоб хоч на мить, не лишилось саме...
А вітер б’є його, із боку в бік штовхає,
І рве на шмаття, на дрібні гілки,
Коріння з хрустом, з біллю вириває
Із темноти промерзлої землі....
- За що? – кричить, - За що калічиш руки?
- Чому не знищиш просто назавжди?
А той мовчить, і віє завірюха...
І так завжди в середині зими...
І мріє дерево, що по весні, можливо,
До інших хоч би трохи доросте,
І ось тоді, коли знов вітер взвиє
Воно не лишиться напевно вже саме. ..
17.02.10 р.
Самотн дерево
© Copyright: Ольга Липакова, 2010
Свидетельство о публикации №110021802276
Свидетельство о публикации №110021802276
Рецензии