Гормональна лiрика

Ні вчора, ні завтра у жовтих вогнів
У  тих надвечір’їв сп’янілих і днів,
Коли сенс  життя – водоспад з пелюсток абрикоса.

Мінливе мереживо барів нічних
Я й досі  дівчисько замріяних снів
А в білому кольорі є тільки  все і нічого…

Французькою пишеться істина та,
Що сутність моя тут насправді проста -
Легкою ходою з дверей на високих підборах…

Теплішають дні, скаженіють коти
І хочеться просто назавжди втекти
Що ж маю  робити  нарешті  з цією весною?

Трамвайна романтика, радісний щем,
І присмак свободи під теплим дощем
Як можна забути і як… повернути?

І ретро мелодія з радіохвиль
Немов підфарбує  життя мого стиль -
По краплі солодку отруту минулого пити.

Ще можна без правил піти у весну,
 І можна напевно, не знаючи сну,
Сп’яніти травневим бузком і забути про вчора.

Давай перейдемо нарешті на «ти»
Нехай поміж нас паперові мости,
Хіба це важливо, коли розквітають дерева?...

А бармен знайомий мене не впізнав,
Невже я змінилася не на очах?
Хіба це важливо, коли…  все можливо?