Закiльцьоване

Сиджу і просто плачу.
 У мене горе? Та ні... Хіба що від розуму або його відсутності. З
одного боку,  начебто і не дурна, але яка розумна людина буде
себе так мучити?

Сиджу і просто плачу.
Ніколи не думала, що сльози бувають такими жагучими. Вони
прокладають болючі стежки до закушених губ і нижче, щоб потім
трагічно зірватися додолу і розплющитись на затертих клавішах.
Строкатий екран віддзеркалюється в очах, які майже від'єднані
від мозку високим парканом незрозумілого ступору.

Сиджу і просто плачу...
Але ж треба хоч щось робити... Починаю видаляти контакти зі
свого списку. Один за одним. Деякі все ж залишаю. Вони мені
потрібні. Потрібні... Да я й гадки не маю про те, що саме мені
потрібне.

Сиджу і просто плачу...
Я люблю життя, але зовсім не знаю, що мені з ним робити. Умови
оптимальної експлуатації якісь незрозумілі, а інструкція десь
загубилась, та й все одно вона була написана чудернацькою
мовою... Я так любила розшифровувати всілякі коди... І цей
намагалася. Але він не піддається моєму розумові. І тому в
голові суцільне місиво, де неможливо нічого знайти. Жодної
чистої, неспаплюженої думки. Жодного чіткого бажання. Жодної
яскравої емоції. Жодного стійкого почуття.

Сиджу і просто плачу...
Але ж так не може тривати... Іду до ванної та змішую сльози на
обличчі з холодною водою з-під крану. Воду з іншого крану
підігріваю і змішую із заваркою. Байдуже який чай. Просто темна
суміш, на яку можна відволіктися.

Сиджу і просто п'ю чай.
Але всередені все одно плачу...


ПЕРЕВОД НА РУССКИЙ (в который раз вспоминая моих родных садистов)))


Сижу и просто плачу.
У меня горе? Да нет... Разве что от ума или его отсутствия.
С одной стороны будто бы и не глупая, но какой умный человек
 будет себя так мучить?

Сижу и просто плачу.
Никогда не думала, что слезы бывают такими жгучими. Они
прокладывают болезненные дорожки к закушенным губам и ниже,
чтобы трагично сорваться вниз и расплющиться о стертые клавиши.
Пестрый экран отражается в глазах, которые практически отсоединены
от мозга высоким забором непонятного ступора.

Сижу и просто плачу...
Но нужно же хоть что-то делать... Начинаю удалять контакты из
своего списка. Один за одним. Некоторые все-таки оставляю. Они
мне нужны. Нужны... Да я понятия не имею о том, что именно мне
нужно.

Сижу и просто плачу...
Я люблю жизнь, но совсем не знаю, что мне с ней делать. Условия
оптимальной эксплуатации какие-то непонятные, а инструкция где-то
потерялась, да и все равно была написана странным языком. Я так
 любила расшифровывать всякие коды... И этот пыталась. Но он не
поддается моему разуму. И поэтому в голове сплошное месиво, где
невозможно ничего найти. Ни одной чисто, неискаженной мысли.
Ни одного четкого желания. Ни одной яркой эмоции. Ни одного
стойкого чувства.

Сижу и просто плачу...
но ведь так не может продолжаться... Иду в ванную и смешиваю
 слезы на лице с холодной водой из-под крана. Воду из другого
крана подогреваю и смешиваю с заваркой. Все равно какой чай.
Просто темная смесь, на которую можно отвлечься.

Сижу и просто пью чай.
Но внутри все равно плачу...


/фото автора/