Впали мої сльози на твою долонь,
Та ти не відчув їх, ти давно не той.
Зникла наша ніжність, як туман зникла,
Може воно й добре, що все так мина,
Що зникають сльози й більше не болить,
Де у грудях б’ється, більше не щемить.
Мені не здолати більшої біди,
Мені б не зламатись й знову далі йти,
Мені б посміхатись, як колись у снах,
Мені б не боятись цього забуття,
Мені б проклинати, а я все мовчу,
Мені б полетіти, а як?!
Не збагну.
Мені б підстрибнути до білих хмарин,
Мені б просто зникнути з цьої землі,
Мені б розірватись на сотні шматків,
Мені б заховатись в темряві ночі,
Й забути про сльози на моїй руці.
Мені б все забути і далі іти.
Та темрява ночі не вкаже мети.
***
© Copyright: Иоанна Ленгер, 2010
Свидетельство о публикации №110021502328
Свидетельство о публикации №110021502328
Рецензии