Мені б хотілось побачить долю
Відчути легкість у її руках,
Й спитати:
«Чи знаєш доле, чом люди у гірких сльозах,
Вночі спустошені не мріють?
Немов криниці без води.
Чому запекло ти жалієш,
Для нас хвилини доброти?
Чому немає вже прощення?
В словах немає каяття.
І темний гріх оповиває і сковує і відбирає єдине слово –
Спалах душ?»
Я б запитала та напевне,
Згоріли б у вогні слова,
І нам немає вже прощення,
За те чого ми не змогли
Зробити віддано і гідно.
Чого чекаємо ще ми?
Можливо мить скінчену – вічність,
Можливо спогади бридкі,
Хто зна про що ще мріють
Не сяючі вночі зірки.
***
© Copyright: Иоанна Ленгер, 2010
Свидетельство о публикации №110021502310
Свидетельство о публикации №110021502310
Рецензии