Почаiвська святиня

У кожного в житті у нас
 Своя складна дорога…
За криком серця у свій час
Усі йдемо до Бога.

Коли ми слабнемо крильми
І падаємо у безодню, –
То уповаємо грудьми 
На благодать – любов Господню!

Тож прагнемо, бодай, торкнутись
Тієї вічної святині,
Душею солодко здригнутись
На райськім пагорбі Волині…

Там, де пастух Іванко Босий
Став свідком неземних чудес!
І птаство стало безголосим
Через те світло із небес… 

Богородиця над каменем піднялась,
На якім стояла лише мить!
А стопа її навік зосталась
І змогла вода в ній проступить.

У сирому холоді печері
Сердечно моливсь преподобний Іов…
Не діждались нехристи вечері, –
Від своїх же стріл пролили вони кров!

Чорні дні на землю назрівали,
Та Почаїв мав Божий покров!
І пани і бідні прозрівали
Через Божу милість і любов…

Й дотепер свята земля чудесна,
Що тримає храм із Божих стін,
Зцілює духовно і тілесно,
Демонструє людям свій уклін!

Зайде перше світло у віконце, –
Й до людей ікона починає рух :
Невимовна радість, дивне сонце…
Сама Божа Матір піднімає дух!..

Повно на Землі чудес,
Люди вірять в них й донині!
Доторкніться до небес
 Почаївської святині…