Прийшла до річки за водою,
Зняла коромисло з плеча,
Замилувалася собою,
Наділене красою це дівча.
Очима, станом тополиним,
Завжди усмішка на її губах.
І голосом дзвінким і милим,
Про неї річ у хлопців на вустах.
Закохані всі в Галю до безтями,
Пішли плітки не гарні по селу,
Що, вона знає усі чари,
І принесе для всіх вона біду.
Не знала Галя, що краса нашкодить,
І що в селі багато злих очей,
А заздрість тільки біди робить,
Для добрих і довірливих людей.
Сльоза від болю на очах з’явилась,
Чому неправда між людьми снує?
У воду дивиться, до неї нахилилась,
Лице умила чарівне своє.
Не заздріть, люди, красоті ніколи,
Завжди цінуйте цей природній дар.
Жінкам красивим не робіть докори,
Бо вроду їм сам Бог подарував.
Галя
© Copyright: Борис Мохонько, 2010
Свидетельство о публикации №110021004683
Свидетельство о публикации №110021004683
Рецензии