СЕЛО i САЛО,... или ода украинскому салу

СЕЛО i САЛО,... або ода українському салу

На Україні вже давно,
Два слова злилися в одно.
Село і сало, як одно,
Крокують поряд вже давно.
Ідеш в роботі чи в турботі,
У полі, лісі по болоті,
Працюєш з плугом,
Чи з сокирой,
Чи преш білизну в парі з милой,
Або ж руками, чи й словами,
В селі всяк знає ще від мами,
А хто від діда, хто від баби,
Від сестри, брата, а хто просто,
Від сала спориться робота.

Без нього в тілі не та сила,
Швиденько щербиться сокира,
Ламаються вили і граблі,
Плуги косилки й навіть шаблі,
Колись козацькі притупились,
Якщо їх салом не змастили.
Бо лиш бонь взятись до роботи,
Тупити шаблі об “сволоту”,
Швиденько шкваркою частились,
Горілки кухликом запились,
А вже тоді почім робота,
Одна лиш слава, в тім турбота.

Отак давно на Україні,
Зійшла з небес Господня милість.
Щоб їсти сало з поза ранку,
А ще лиш краще вчора з ранку,
А ще кращій із позавчора,
Щоб в страх ховалася робота.
А щоб крепчій їй дать “під зад”,
Горілки з перцем треба дать,
Якщо пече то зверху меду,
А потім пива, якщо треба.
Зазвичай треба, бо чім більш,
Усе нутро горить як піч.
І так і рветься до роботи,
Скоріш позбутися хлопоти.

Якщо ж просалиш з поза ранку,
Нутро горілкою і чарку,
То вдень від спеки та турботи,
Лице пашить як шкварка в роті,
І капають до долу сльози,
Горілкой зкроплені погрози,
Що аж забули вдома граблі,
Косилку, плуг в свій час і шаблі,
Затім зазвичай уже й милу,
Діток, батьків і Божу віру.

Отак й живем, що аж зігнулись,
 Під тею шкваркою турботи,
З вогненной спрагою у роті,
Чи то від сала, чи від чарки,
Забуть роботу з поза ранку,
А ще лиш краще, вчора зранку,
 А ще кращій із позавчора,
Щоб в ліс ховалася робота,
А ми лиш будем сторожить,
Щоб ранок гарний не згубить.

І як завжди із поза ранку,
На стіл із печі теплу шкварку,
Грінчак горілки від спекоти,
І де поділись ті турботи.
Отак і боремось в селі,
З вкраїнським салом на столі.

Господь блаженство дарував,
Одне лиш горе - мало дав!
Тому щодня із поза ранку,
Готують в селах сало й чарку,
Бо салом змащена робота,
Горілкой вигнана турбота.

Живе село уже із давна,
Не зрозуміло і подавно,
Чи то від вдалої роботи,
Чи то Господньої турботи,
Чи то від сала, шкварки й чарки,
Чи від Миколи і Наталки?
Одно лиш бо є зрозуміло,
В селі ще є могутня сила,
Бо там де зріється село,
Завжди є сало щей Ого!
А там де сало вже давно,
Ми знаєм точно є село.

Так ось чому вже так давно,
Два слова злилися в одно,
Село і сало як одно,
Крокують поряд вже давно...