Героям осінніх спектаклів і рим -
кленово-сюжетні
полотна і драми,
дощу декорацій сумні панорами,
і хор, що з краплинок -
солістів і прим.
Під небом відкритим театр я знайду,
що „амфі”... Як амфора –
ємність для чогось.
Розкинувся чашею щедро, розлого,
що мною налилась.
Для цього я тут.
Для цього торкнуся рукою основи
зотлілої сцени –
відчути прибій
і шал глядачів, що в тисняві густій
артистів „на біс”
звали знову і знову!..
Це було два роки назад... чи давно -
раніше, ніж синова
перша усмішка,
студенська на лаві позичена книжка,
раніше – як з юнкою
був у кіно...
А зараз театр - сиротіло-пустий -
в тумані осіннім
чекає овацій,
в оточенні міста мертвих декорацій.
За роль, що зіграв.
Він – артист.
Хоч німий....
Nostalgia
© Copyright: Михаил Исаевич, 2010
Свидетельство о публикации №110020907328
Свидетельство о публикации №110020907328
Рецензии