Дифуз я почутт в Монология-Бредопроза

Дифузія почуттів…у суцільному ауті…мені здається я втік…від снів…я на просторі кутів..доповів куди треба…і тільки кислота з синього сильного неба…розплавляє душу… ця вода просто сушить…розбиває серця…і немає емоцій… Ми дійшли до кінця…Ми помремо нам не вистарчить щастя порцій…Ми не збагнемо…те що забули…Але я пам’ятаю  що буде..Я знаю що безпомічність розриває мускулисті груди…Рушить споруди…набрякають сосуди… скоро мене вже поряд не буде…Люди…де ви? Люди…вс
  юди!…купки лайна…файна вийшла картина…роздряпана спина… слина…і келих з під вина…ти знову зранку пішла… я не збагну…чому…чому?знов один у коробці з каменю… маєш рацію не горить моя душа «пламенем»...так не знаю я кохання…я як всі я не маю емоцій…ти залишила листок  «до свиданья » я прочитав поміж строк…«я знову ввечері до тебе прийду…»..але я не збагну…і навколо
 спотворені душі розбитий кришталь мені ані трохи мрії не жаль…я збуджений сном..еротичні фантазії. розбитий світилом… души піддалися корозії… плавка металів… гори гори..моя душа із твердої сталі… і твоя любов не розплавить ії… тільки серце болить тільки стеля вхмиляеться... почуття і емоції...все спить…спить все..але...
крізь туманність днів… починається:  Дифузія почуттів…у суцільному ауті… мені здається я втік…від снів…я на просторі кутів..доповів куди треба…і тільки кислота з синього синього неба…розплавляє душу…