У височінь, за сині небокраї,
в примарну даль нескорених зірок
надію-птаха знову відпускаю –
до Тебе щоб наблизитись на крок.
Наблизитись на ще одну поему,
на ще одну намріяну весну -
щоб із рядочків-квітів діадему
Тобі подарувати неземну.
З віршів я простелю Тобі доріжку
на берег жартівливого струмка,
якому цілувати свої ніжки
дозволиш, коли стомишся злегка.
А я – неподалік. Не потурбую.
Я - птах-надія. Вірш. Одна з квіток.
Щасливий, що тепло Твоє відчую.
Що я вже поряд, ось.
Останній крок...
Наблизитись
© Copyright: Михаил Исаевич, 2010
Свидетельство о публикации №110020708379
Свидетельство о публикации №110020708379
Рецензии