Чомусь так холодно лишатись в темноті.
Набиті склом колись сльозливі очі.
І пью цей холод знову в самоті,
Самотні знову мої зимні ночі.
Буває так : колись відпустиш сум,
І в двері радість і життя стріляє.
Відчинить їм печаль майбутніх дум,
Й бажання йти у щастя враз зникає.
Колись торкнется мого серця сіра мла -
Відчую, що і серця враз немає.
Біля дверей стоїть поки печаль одна,
І йти вперед чи йти в пітьму - незнає.
Чомусь так страшно залишатись у зірках -
Навколо світ і радості проблиски.
В душі моїй завжди співає страх,
Як та константа змін небесних дисків.
Дитяч страхи
© Copyright: Анабэль Вишез, 2010
Свидетельство о публикации №110020407664
Свидетельство о публикации №110020407664
Рецензии