Зітхнула тихо…і сльозою
Упала до моїх долонь
Сніжинка…зваблена тобою
Мене ти зваблював либонь…
Але вона ввірвалась ніжно
В потік твоїх гарячих слів
І розтворилася…затишно…
Ти певно теж цього хотів
Слова, що падали, мов сповідь
В безлике і сумне єство
Палили душу…може повінь
Весняна повінь світом править
Зими , що плаче, божество
Так нас і ту сніжинку ранить…
***
© Copyright: Лариса Опанасенко, 2010
Свидетельство о публикации №110013006775
Свидетельство о публикации №110013006775
Рецензии