Полум’яна, червона, рум’яна
Де напилася крові скажи
Ти корінням своїм, мов вустами
Із джерел чорноземних землі
Горобино моя, горобино!
Ти палаюча квітка зими
Завірюха і та не струсила
Твій намистовий цвіт на гіллі.
Наче яблучка, тільки маленькі
Притрусив біло-пуховий сніг
На гілках – горобців посиденьки
І пташиний їх чується сміх
Горобино моя, горобино!
Як дівчинонька стоїть струнка
У намисті, що мати купила,
Й виглядає з вікна парубка
Розпустила розчесані коси
Головою самотньо хита
У надії, що ягоди струсить,
Коли двері відчинить весна.
Горобина
© Copyright: Ольга Липакова, 2010
Свидетельство о публикации №110013004246
Свидетельство о публикации №110013004246
Рецензии