Десь на краю землі та неба,
Де степ розкинувся широкий,
Ми на гілках червоних клена,
Розсілись в сонце звісив ноги!
Воно нам п'яти лоскотало,
І ми сміялись без упину,
Допоки знов багряним стало
Та закотилось за долину.
А ми чекали у пітьмі
Його щоденної появи
До небокраю, наче в сні
Замерзлі руки простягали.
Так знову ранок, знову ніч,
Хвилини ллються із промінням
Сидівши поряд, пліч о пліч
Зрослись ми з кленовим корінням.
Тепер із ним назавжди ми
Стрічаймо кожен день яскравий.
Наш дім - заплетені гілки,
А їжа - промінь теплий, жвавий.
Корінням ставши, легше ми
Сприймати сонця втечі стали
Бо вдячні жовті промінці
Нас із любов'ю зігрівали.
Лоскочуть п'яти, веселять
Гілки гойдає теплий вітер
І долі кращої для нас
Вже не можливо уявити....
Корiння
© Copyright: Ольга Липакова, 2010
Свидетельство о публикации №110013004197
Свидетельство о публикации №110013004197
Рецензии