Надворі дощ періщить по калюжах
І скільки барв, художнику, поглянь!
Не відвертайся так байдуже
Від моїх щирих поривань.
Цей дощ все знає, він – всезнайко,
Та цим багатством він не поділивсь
Зі мною, ну а я так палко
Разом з душею рвуся в вись.
Я там з'явлюсь і вмить побачу
Те сонечко, що втратила давно;
Я щастя знову всім позичу
Я щедра, адже мені все одно
Назад вертатись у той світ,
Де все ж панують ненависть і страх…
Не зберегти мені любові крихт,
Що назбирала там у попихах…
Удаль води біжить струмок,
Він зникне на моїх очах,
Як і струмок моїх думок
Про дощ нещадний і про жах…
Надворi дощ перiщить по калюжах...
© Copyright: Христина Сыч, 2010
Свидетельство о публикации №110013000281
Свидетельство о публикации №110013000281
Рецензии
Хороший вірш. От тільки кінець песимістичний. Треба навпаки завжди "рватися вверх", до кращого, і не думати про "ненависть і страх у жахливому світі".
Виталий Дацюк 28.03.2010 23:17 • Заявить о нарушении
Виталий Дацюк 28.03.2010 23:17 • Заявить о нарушении