Из Константина Бальмонта. В моем саду

В саду троянди – з пелюстками білими,
Із пелюстками білими й вогнистими.
Душа тремтить жаданнями несмілими,
  І соромом, і пристрастю.

Тебе довік зустріти вже не зможу я
Бо тільки раз дві мрії зустрічаються
В моїй душі любов непереможена,
  Згорає і не кається.

Твоє лице у снах і досі бачу я
Густу косу голублю, опечалений.
В очах - зізнання квіткою гарячою,
  Аж губи, губи спалені.

Єдиний раз пізнать мені призначено
Оте ясне, що щастям називається.
О тінь моя, і зрима і небачена,
  Любов не забувається.

Кохання хміль – гілками обважнілими,
Душа палає соромом і пристрастю.
В саду троянди пелюстками білими
  Сплелися із вогнистими.


Текст оригіналу:

В моем саду

В моем саду мерцают розы белые,
Мерцают розы белые и красные,
В моей душе дрожат мечты несмелые,
    Стыдливые, но страстные.

Тебя я видел только раз, любимая,
Но только раз мечта с мечтой встречается,
В моей душе любовь непобедимая
    Горит и не кончается.

Лицо твое я вижу побледневшее,
Волну волос, как пряди снов согласные,
В глазах твоих — признанье потемневшее
    И губы, губы красные.

С тобой познал я только раз, любимая,
То яркое, что счастьем называется, —
О тень моя, бесплотная, но зримая,
    Любовь не забывается.

Моя любовь — пьяна, как грозди спелые,
В моей душе — звучат призывы страстные,
В моем саду — сверкают розы белые
    И ярко, ярко-красные.