Присвячений Л. і О.
Колись під сріблом місячного сяйва
Ви вийдете на вулицю удвох.
Та ніч вже не повториться, безкрайня,
Ти в серці вже не матимеш тривог.
І синь твоїх очей, неначе небо,
Повідає йому усе життя.
Він, погляд притягнувши твій до себе,
Відчує щастя вічного буття.
Слова кохання полетять у далі,
І лиш бажання в тебе на вустах.
Ти з ним повік не знатимеш печалі,
А тільки щастя, наче білий птах…
Майбутнє ваше легко передбачить –
Людей ще кращих на землі нема.
А незбагненне у коханні значить,
Що у душі завжди цвіте весна.
Будущее
© Copyright: Мария Славина, 2010
Свидетельство о публикации №110012807090
Свидетельство о публикации №110012807090
Рецензии
ОТЛИЧНО
Боже, как же напевны наши славянские языки
и как же безжалостно мы сами к ним относимся...
если честно, возбуждает))
Ангел Дежурный 06.02.2010 02:40 • Заявить о нарушении
Боже, как же напевны наши славянские языки
и как же безжалостно мы сами к ним относимся...
если честно, возбуждает))
Ангел Дежурный 06.02.2010 02:40 • Заявить о нарушении