Летять, летять моi думки кудись далеко...

Летять, летять мої думки кудись далеко, неначе білі голуби,
А вогник у серці ще тліє, але не яскраво мерехтить!
Ти мене міцніше пригортай до себе, цілуй, цілуй… люби,
Поки життя цього квітучого ще маленька свічечка горить!
Віддай мені все, що є у тебе, навіть дорогоцінну краплинку життя,
Тоді зрозумію, що ти мене кохаєш всім серцем своїм!
Ти і я навіки забудемо все погане, а особливо слово „каяття“,
І душі тривожно не скаже ніколи розлука: „Я тебе з’їм“!
Кохай мене, кохай… ніжно, ніжно… обійми і поцілуй,
Щоб я забула все на світі, навіть ім’я красиве твоє,
І картину щастя напам’ять швиденько намалюй,
Щоб, дивлячись на неї, відчула кохання, яке в душі є!
Ти не забувай, що серце моє в’яне від твоїх щасливих очей,
Тремтить, горить, ніби пекельний вогонь, від солодкої муки,
А скільки було отих довгих, милих, безсонних ночей,
Що залишали в серці оті, твої, освідчення в коханні… звуки,
Які прагне моя душа завжди чути… чути… згадати,
Щоб не поринути у вічний, п’янкий сон, мов у туман!
Вічно хочу тебе кохати, обіймати пристрасно, ніжно цілувати,
Щоб не пірнути у цілу бурю дум, у той глибокий океан,
Який все може з моєї душі в свої глибини забрати,
І серце буде скиглити, ридати, мов мала дитина,
Тоді вже спогадів святих не зможу ніде відшукати,
І зостанусь одна, однісінька, немов у полі билина!
…Летять, летять мої думки кудись далеко, неначе білі голуби,
А вогник у серці ще тліє, але не яскраво мерехтить!
Ти мене міцніше пригортай до себе, цілуй, цілуй… люби,
Поки життя цього квітучого ще маленька свічечка горить!