Поклади мене, мамо, в колиску
Як приїду додому, до хати,
Де калина в саду і любисток,
Обцілую стежки неприм'яті,
Побіжу босоного в дитинство,
Де дерева і трави високі,
Де чудес так багато бувало,
Де лічили ми з мамою роки,
Що зозуля на щастя кувала.
Мамо, кохана ненько!
Ну навіщо, навіщо нам роки!
Мамо, моя рідненька!
Ну давай помолодшаєм трохи!
Роздаруєм набутки і втрати,
Побредем у минуле з тобою,
Будем вічно у травах гуляти --
Я малою, а ти -- молодою...
Притомилась хатина старенька,
На спориш, як бабуся, присіла.
І матуся така вже маленька,
Як голубка -- ласкава і біла...
Випадає додому -- нечасто.
Притулюсь до матусі -- і плачу.
Є багато облич у щастя,
Та найбільше -- як маму побачу...
Мамо, кохана ненько!
Тільки тут, під долонями, -- спокій.
Мамо, моя рідненька!
Наче тануть десятки років...
Ти не смійся з моїх фантазій --
Що минуле не вернеш, я знаю.
І тому при від'їзді щоразу,
Як востаннє, тебе обіймаю...
Затремчу, як осикова гілка,
І зів'яну,як квіт на морозі. --
Заридає, заквилить сопілка,
Затуманяться мамині сльози...
Наче птаха, змахнеш рукою --
До автобуса щоб не спізнилась.
...Тільки туга упала рікою,
Тільки серце в траву покотилось!..
Мамо, кохана ненько!
Ні, розлуки не можуть буть звичні.
Мамо, моя рідненька!
Не спіши, не спіши у вічність.
Кажеш, болі і роки нависли --
Я пущу ті літа за водою...
...Поклади мене, мамо, в колиску --
І лишайся навік молодою!
Свидетельство о публикации №110012400667