Ні, цього вистачать, подякувати треба,
Ахматової вірш частенько згадую, Набоков біля ліжка,
І всі дівочі викидони вище неба,
І смак вечірніх поцілунків, і чудові ніжки,
Так іноді буває гріє душу,
Що є, що згадувати, що дає зрадіти,
А вже не молодий, хоча за віком мушу,
Чи від кохання ми стаєм як діти.
Від чого іноді і сумно так,
Що намальоване життя буває кращим...
Всі сплять. Тобі не спиться, вовкулак,
Кого ще не піймав в житті у пащі?
Кого не звабив, ким ще не награвся,
І не забрав навіки серце у полон,
Кого не цілував, чим не займався,
Кого не жалив твій прикритий скорпіон,
Хтось там, чекає, думає про тебе,
Але і та що зараз думає, вже є,
Що хочеш ти, інакший, що ще треба?
Ніч, попіл на підлозі, кава, монпасьє...
Тв й вовкулак...
© Copyright: Дмитрий Авдеев, 2010
Свидетельство о публикации №110012301242
Свидетельство о публикации №110012301242
Рецензии