Стою

Стою

Стою, дивлюся...
Бачу чорні хмари.
Дощі великі будуть падати,
казав чоловік темпу на ТВ.
Погода змінюється щоденно
-- так кажуть рибалки, а в цім
вони ж і є великі знахури!..

Міняється усе,
усе... тільки не змінюємося ми.
Були такі учора; остаємося
такі й сьогодні ми -- трава що
нині зеленіє, а взавтра пожовтіє
-- стане суха і тільки годиться
у скупчені снопи!

Стою, дивлюся...
Десь за горою чую вий вовків.
У городі життя для них не є можливе.
Вовки живуть у лісових просторах...
Часами бігають по широких полях --
здобути щось "думають" вони. Так є
-- було колись звірі і ромовляли; а як
що правда це, то вовки тоже думали
-- і як це так, то й нині думають вони:

Як ми їх розганяли
та як нас розірвати на кусочки (тепер)
споручаться вони? Для них булиб ми
те що для нас смачні солодкі кавуни.

Стою, дивлюся...
А чорні хмари уже далеко десь зайшли.
Дощі не впали, погода не змінилася, та
ми осталися такими якими були: бігуни,
від себе до себе втікаємо. А де вовки?