Кришталь багряного мовчання
Мене збиває з пантелику.
Чи ти очікуєш зізнання,
Що кане у безодню крику?
Чи я побачу твої руки
В своїх руках за кілька кроків?
Почую серця твого звуки,
Що ти зронила ненароком?
Будь поруч: в полі мого зору,
Щоб міг я пристрасно кохати
Або знайти в очах узори,
Що постають, як мідні ґрати.
Я часто мовлю сам до себе,
Питаю долю на колінах:
Чи цвіт, що падає із неба,
Без сонця свого не загине?
А може, і зав’яне з часом
Чи серед моря зацвіте.
І поряд з місячним Пегасом
Я буду мріяти про те,
Що твої руки, наче манна,
Мене в обіймах полонять.
Твій аромат туманний зрання
Все важче зможу пригадать.
А згодом, може, і забуду,
Як епітафію ночей.
Та все одно любити буду
Я блиск твоїх земних очей.
Кришталь багряного мовчання
© Copyright: Роман Дука, 2010
Свидетельство о публикации №110011904693
Свидетельство о публикации №110011904693
Рецензии
О, ця прекрасна мова! Ось що робить її настільки могутньою - поезія.
Дякую Вам, Ромо, за Ваші вірші. Вони чудові.
Санюк Анастасия 10.03.2011 22:25 • Заявить о нарушении
Дякую Вам, Ромо, за Ваші вірші. Вони чудові.
Санюк Анастасия 10.03.2011 22:25 • Заявить о нарушении