Акробатка

Колесами ламає тонкий лід,   
Скрипить натужно хура балагана,
Бредуть кудись незнано циркачі,
Веде їх знов дорога невблаганна.
Над вечір - дим та золото багать,
І пісню заведе печальний клоун,
Про весну стане та любов співать.
Надінеш ти його з фольги корону,
Струснеш волоссям, плечі розпрямиш
І попливеш, немов Єлизавета,
І весело гітара задзвенить,
І зачаруєш танця круговертю.
На ранок сонце весело блищить.
Шатро нап'яте, крики зазивали,
Ти крутиш сальто, прапор тріпотить,
Ведмідь реве і музика заграла.
Ти на канаті, як же він бринить!
Як б'ється в полотно шатрища вітер!
І гри зі смертю знов холодна мить.
Як пахнуть смертю ці осінні квіти.
І оплески, що ллються з-за куліс,
І клоун, що підхоплює під руки.
Ковток повітря, ти летиш на біс.
Лиш потім страх колотить, б'є до муки.
А потім вийде на арену він,
Фальшиві чудеса Ілюзіону,
Такий же як тоді, але тобі
Вже не повірити йому до скону.
Холодна ніч, безсонна як тоді,
Така холодна, Боже, як холодна!
Та все долає молодість, і сни
Ведуть в минуле щастя із сьогодня.
На ранок знову хура зарипить.
Їх буде доганяти білий пудель,
Їм осокори вклоняться услід,
І може рік тут цирк уже не буде.