випукле скельце

краплі дощу скочуются срібними кульками по долоні,
намагаєшся триматись ближче до тротуару
автівка проїздить залишаючи водяний хвіст, поруч
зі старим зачуханим парканом, далі
будуть нові автівки, але тобі байдуже - ти втікач
тому для тебе існує тільки Шлях і Швидкість
потрібно подалі, просто подалі... не плач!..
втікачам байдуже куди і звідки
потрібно йти залишаючи за собою якомога більше
відключаючи мізки, сумління, звички
коли мчиш вперед - усе інше сприймається смішно
здається мізерним і не значним. Ліпше
не озиратись бо пропадеш, не озиратись бо там...
а що там?.. там щось, від чого просто треба подалі
зупинки найстрашніше що може примаритись втікачам
вони змішують думки, бентежать, змінюють Шлях і
повертаєшся назад... немає нічого страшнішого
ніж відчуття невідворотного прозріння, мов по скроні приклад,
розумієш що біг по колу і падаєш на коліна, лячно
дивишся у очі своєму страху й чуєш:

"Дякую знято!" стоп кадр...