Монолог Вергiлiя

Облиш мене Гомере в мою Одіссею
Не втраплять образи живих людей
І навіть привидів людей. Торішній
Пісок з годинника я висипав у жменю.
Я бачив як примарний журавель
Пірнув назавжди у безодню тиші

Співайте мені Гомере про Олімп
Куди ведуть шляхи найкращих смертних
Борей не зрадить білих їх вітрил
Цірцея одягає новий німб
З пап’є маше. Обман уже відверто
В’їдається у храми наче пил

Облиш Гомере! Годі вже тобі
Сліпому, намагатись, щоб почули
Глухі, твої палкі, тремткі рядки
Даремно на своїм старім горбі
Нести лялькам прикрашене минуле
в ліси з яких залишились пеньки

Гомере досить! Бачиш ми чужі
Найкраща музика для слова - тиша
А тут вона не мешкала ніколи
Лежать тререми, зброя у іржі
Туніки воїнів прогризли миші
І берег Лети вкритий шаромсолі

Гомере, все! Ми привиди, ми тінь
І нам не втримати примарних рис
Розтане память поколінь... ми з нею...
Ті хто за нами в слово вклали лінь
На дишло промінялигострий спис.