Тiльки з любов ю - для дiтей

І сказав Ісус: Також не судіть, щоб не суджено й вас; і не осуджуйте, щоб і вас не осуджено; прощайте, то простять і вам. (Від Луки 6:37)

Ісусе, я довіряю Тобі! - слова, що є ключем, який відкриває двері до Божого Милосердя.

(Вервичка до Божого Милосердя)

Сказав Господь Ісус Христос: Я і Отець - одно. (від Івана 10:30)
Хто не любить, той не пізнав Бога , тому що Бог є любов!
Бог є любов, і хто пробуває в любові, пробуває той в Бозі, і в нім Бог пробуває!(Перше Соборне Послання Святого Апостола Іоана Богослова 4: 8, 16)
Я, Я ГОСПОДЬ, І КРІМ МЕНЕ НЕМАЄ СПАСИТЕЛЯ!(Книга Пророка Ісаї 43:11)

МОЛИТВА ГОСПОДНЯ (від Матвія 6: 9-13)
ЗАПОВІДІ БОЖІ (Біблія, Вихід 20:2-17)
ЗАПОВІДІ ЛЮБОВІ (від Матвія 22:35-40)

  Народження Спаса –
  Не кульку сріблясту,
  А Кулю Земну
  В руки Божій Дитині
  Небесний Отець
  Віддає на спасіння.


На порозі стояв Андрійко, з його очей текли сльози.
-          Що сталося, синку? – стривожено запитала мати, визираючи з кухні.
-          Мій Робік. Він... Він його зламав! – тільки й зміг промовити Андрійко, кидаючись до дитячої.
Робік, маленький іграшковий робот, подарунок малому на Святого Миколая, був  найулюбленішою Андрійковою забавкою.
-          Був... А тепер, що? – роздумував, вертячи в руках Робіка, Андрійко. – Це вже не робот... Це якась непотрібна лялька. Навіщо він це зробив? Той, кого я вважав своїм найкращим другом!
І тут, перед Андрійковими очима постала картина, яка передує сварці друзів.
Андрійко бере Робіка, та  виходить у двір. У дворі на нього  чекають однолітки, й майже кожен тримає в руках якусь іграшку. Дарунки від св. Миколая!
А ось і Юрко.  Побачивши Андрійка, він біжить йому назустріч
-          Поглянь, -  сяючи з радощів, каже Юрко, – Це мені подарунок від св. Миколая. Подобається?
-          Не знаю, -   відповідає Андрійко, кинувши погляд на гарненьке кольорове авто.  – Я таким  уже не граюся. Це для  малюків.
-          А, чим ти граєшся? – сторопівши від почутого, запитує Юрко.
-          А отаким! – і тут Андрійко показує Юркові свого Робіка. – Оце вже  справжній подарунок!
-          І у мене справжній, – ображається  Юрко. – І зовсім він не для малюків. Це мені від св. Миколая. Йому краще знати, що й кому подарувати.
-          А от і несправжній! – не вгамовується Андрійко. –  Кращого  за мого Робіка подарунка не буває. Ти тільки поглянь, на що він здатний, я  тобі зараз покажу, – говорячи це, Андрійко починає натискати на якісь ґудзики, які мають привести Робіка в дію. – Зараз... Зараз... Зачекай... Ось, поглянь, він уже  руку піднімає... Це тобі не якесь там безглузде іграшкове авто.
І тут відбувається неймовірне, те, чого Андрійко взагалі не міг собі уявити. Юрко вишарпує у нього з рук Робіка, кидає в сніг, і починає топтати ногами.
-         Що ти робиш?! – волає у відчаю Андрійко, кидаючись до Юрка, та вихоплюючи з-під ніг іграшку. –  Що ти робиш?! Ти його, напевно, зламав!
Та, мабуть, Робіка зробили все ж таки з дуже якісного матеріалу, бо зовні забавка анітрохи не постраждала. Та щось йому однак таки зашкодило - всі наступні спроби привести забавку в дію були марні.

Сльози тоненькими рівчачками скочувалися по Андрійкових щоках.

До кімнати увійшла мама. Вона лагідно погладила Андрійка по голові.
-         Заспокойся, синку, - тихо промовила вона. -  Усе буде гаразд. Ось татко прийде, й все владнає. А поки що пішли, я твоїх улюблених пиріжків із капустою напекла.
-         Не хочу пиріжків, - похнюпившись, відказав Андрійко. – Хочу спати.
Якщо чесно, то він і спати не хотів. А так... Сказав, бо взагалі не знав, що відповісти.  І з чого це мама взяла, що татко все владнає?
Тим часом запах глиці та мерехтіння різнобарвних вогників на різдвяній ялинці нагадували, що от-от має відбутися свято.
 
Прокинувся Андрійко від тихого співу:
 
 -        Свята ніч, тиха ніч!
          Ясність б'є від зірниць,
          Дитинонька Пресвята,
          Така ясна, мов зоря,
          Спочиває в тихім сні.

Спів линув десь знадвору.
Підхопившись, Андрійко підбіг до вікна. На вулиці було безлюдно. Сніг, наче біле пір’я, кружляв у повітрі.
-        Як гарно! – захопився побаченим хлопчик, але враз, наче щось пригадавши, насупився. На очі знову навернулися сльози.
-        Робік... І, хто в цьому винний?! Його найкращий друг!

-        Свята ніч, тиха ніч!
         Ой, утри сльози з віч:
         Бо Син Божий йде до нас,
         Цілий світ любов'ю спас,
         Витай нам святе Дитя! –
 
 Знову почувся дивний спів.
 
Андрійко прислухався. Тепер здавалося, що спів линув вже згори. Хлопчик підвів очі. Поміж крихітних зірок, якими було рясно усіяне небо, Андрійко побачив велику й дуже гарну Зірку.  ЇЇ золоте сяйво чимось нагадувало лагідне сонячне проміння. Хлопчик навіть його тепло відчув.  Від цього тепла сльози на очах почали  висихати, а на душі стало спокійно й радісно.

-        Цікаво, й хто ж це там так гарно співає? – промовив до себе Андрійко, пильно вдивляючись у велику яскраву Зірку.
-        Та це ж я, - почулося раптом. -  Це я співаю. Різдвяна Зірка.
-        Зірка? – здивувався Андрійко. – А хіба зірки вміють співати?
-        Авжеж, вміють. Особливо в таку ніч, як сьогодні. – запевнила велика яскрава Зірка.
-        А, яка сьогодні ніч? – поцікавився Андрійко. – Щоправда, батьки мені розповідали...
-        Звісно, розповідали, - підхопила Зірка, - сьогодні Свята Ніч. От послухай, - і Зірка знову заспівала,

-          Свята Ніч настає,
           Ясний блиск із неба б'є,
           В людськім тілі Божий Син
           Прийшов нині в Вифлеєм,
           Щоб спасти цілий світ.

-         Так, я пригадав!   - пожвавішав раптом Андрійко. - Колись я вже чув цю пісню. А ще ти співаєш -  "...бо Син Божий йде до нас, цілий світ любов'ю спас". Виходить, що Син Божий і мене любов’ю спас?
-       Авжеж,  і тебе, -  ствердно промовила Зірка, – й твоїх батьків, і твого друга Юрка. Усіх-усіх!
-         Юрка? – Андрійко знову засмутився.
-         Ну, от... Знову цей сум, - лагідно посміхнулася Зірка. – Не треба.
-         Але ж він... Він зламав мого Робіка, мою найкращу іграшку.  А я так її любив, - прошепотів Андрійко.
-         А  зараз? Хіба зараз ти  не любиш свою іграшку, свого Робіка? - запитала Зірка.
-         Не знаю, - тихо відповів Андрійко. – Він же зламаний.
-         Так, зламаний, - погодилася Зірка, - і тому,  як немічний,  ще більше потребує твоєї любові. Ти ж,  мабуть,  хочеш, щоб його направили, щоб твій Робік одужав, так? 
-         Дуже! Дуже хочу! – з надією в голосі вигукнув Андрійко.
-         Ось, бачиш, - засяяла Зірка. - І з Юрком, мабуть, хочеш помиритися?
Андрійко замислився:
-         Як можна пробачити тому, хто зробив тобі таку прикрість?
-         Можна. Але тільки з любов’ю, - відповіла Зірка, ніби прочитавши його думки.
-         З любов’ю? – перепитав хлопчик. – Та ж він...
-         Він  -  твій найкращий друг, -  випередила його Зірка. – Любов не вихваляється, не гордує…
І тут Андрійкові стало соромно.
-         Виходить, -  подумав він, - якби не мої хвастощі, нічого б цього не сталося.  Іграшковий Робік був би цілий, та й Юрко б...
-         А ще, - вела далі Зірка, - любов не заздрить, не шукає свого, не дратується, не мислить зла...  Любов ніколи не перестає!


“Андрійко! Хлопчику, прокидайся!” – несподівано почув  Андрійко й розплющив очі.
Біля його ліжечка стояли батьки і ... Юрко.
-         З Різдвом Христовим! – разом привітали вони Андрійка. – Христос народився!
-         Славімо Його! – весело відповів Андрійко й поглянув убік Юрка.
Той простягав Андрійкові величезну плитку шоколаду.
А під Різдвяною ялинкою, бадьоро розмахуючи руками, пританцьовував Робік.