І що ж нам відомо про себе,
Коли навіть радість гірка?
Над нами схилилося небо,
Хмаринку зібгавши в руках
Важку, мов межа, мов тестамент,
Таку невблаганну, та все ж
Ми благословенні богами,
Бо наше кохання – без меж.
Таке найсолодше – аж гірко,
Таке… ні, не перекажу…
Над нами схилилася зірка
І променем креслить межу.
А я тобі креслю безмежжя!
Все поза – і простір, і час,
І вежа нехай не бентежить
Ні небо, ні зорі, ні нас,
Бо нам дорога і краплинка,
Хвилина – і як не було.
І напоготові хмаринка,
Аби окропити чоло.
9.01.2010.
Небо над нами
© Copyright: Леся Романчук, 2010
Свидетельство о публикации №110010906701
Свидетельство о публикации №110010906701
Рецензии
Чудові метафори та епітети! Щирі почуття та яскрава філософська думка у вашому вірші. Браво!
У захваті, Л.Ю.
Людмила Юферова 25.09.2010 20:27 • Заявить о нарушении
У захваті, Л.Ю.
Людмила Юферова 25.09.2010 20:27 • Заявить о нарушении
На это произведение написано 9 рецензий, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.
