Жах i смерть - Зинаида Гиппиус

Формально даний поетичний твір було перекладено мною на підтримку та на виконання заявленого колись наміру відкривати українству найбільш блискучі перлини поетичного слова російського творчого генію, а саме поетів Золотого, Срібного та "Залізного" (Російський рок) віків російської літератури. Та фактично цей вірш, лише перекладений мною із успішністю, щодо якої судити не мені, - видавсь занадто автобіографічним, виболеним, вимученим, неначе своїм! Цей вірш становить собою поетичний маніфест жадобі й гордині, яка враз зривається на каяття і плач перед Господом, покірне благання допомоги й прощення! Даний твір настільки точно й правдиво, витончено й багатоманітно у своїй суперечності передає мої особисті почуття, острахи й переживання, що став для мене яскравим прикладом поезії, яка викликає смуток - через те, що написано її не мною...

Однак долучитися до близьких по духу ідей й енергетики вірша можна й в інший спосіб - переклавши його на рідну мову мого народу, донісши дану декадентсько-романтичну поезію  в усьому блиску її погорди й каяття - українцям, додавши цю блискучу чорну перлину до літературної скарбниці українства!



Не страшне ніц у собі й від себе – мені:
Ні плин часу, ні хтивість!
Не боюсь ані смутку, ні марення снів –
Бо ж на все – моя милість!

Не лякаюся інших – від інших мені
Нагороди не треба!
Не кохаю ж бо в людях себе! Тож у них
Я не маю потреби!

І за правду ніколи свою не боявсь –
Віра в похіть священна!
Не боюсь ні гріха, ані праці й образ:
Для гріха – є прощення!

Лиш єдине за мною навіки з безсиль –
Жах розлуки востаннє,
Її холод відчую із віянням крил,
Не стерплю ці страждання!

Святий Боже, врятуй: ми ж безсилі й нагі…
Дай відвагу в житті нам!
Перед Нею зміцни, й на спокуту гріхів
Збережи нам надію…

Зинаїда Гіппіус, 1901.

Оцінити вірш, шановні читачі, а можливо й написати до нього рецензії, - доведеться вже вам! Зі свого боку я цілком свідомий недоліків і вад даного перекладу, які було лише підтверджено першою почутою на вірш критикою! Так, було заявлено, що, попри повне відтворення ідей та єнергетики поетичного твору, було дещо втрачено "високий стиль"  словесності вірша! Каючись щодо даної проблеми, поясню її народно-діалектною основою сучасної української мови, яка на відміну від російської не є сповненою лексикою та зворотами церковнослов"янської літературної мови...