Я кохатиму без сподівання,
Без надії на твоє кохання.
Серед ночі до тебе порину,
Будем вдвох до світанку... у мріях.
Буду вітром твоїм я і полем,
І дощем серед пекла пустелі.
Буду хвилею теплого моря,
Або птахом, літає, що в скелях.
Ти мене покохала даремно...
А чи саме того ти хотіла?!
Пам’ятаю любов ту шалену,
Що у серці твоїм пламеніла.
Ти, як хмарка, до мене... летіла.
Ти, як зірка, що в небі палала,
І Любов’ю яскраво світила,
А для мене було це замало...
Ми кохали обоє нестримно,
Ми від болю того шаленіли...
Ти пішла, я тебе не затримав,
Але очі чомусь... запітніли.
Мої руки бажали летіти,
Мої ноги до тебе зривались.
Але з місця не міг я ступити...
Бо кохання тоді заблукало.
І з тих пір ми Кохання шукали...
І чи є та Любов... сумнівались.
Скільки ми тих шляхів... подолали.
ВИ... з Любов’ю... не зустрічались?!
ВИ з Любовью... не зустрiчались?!
© Copyright: Мастер Степанов, 2010
Свидетельство о публикации №110010808306
Свидетельство о публикации №110010808306
Рецензии
На это произведение написаны 2 рецензии, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.