СУД...

...Суд пішов в дорадчу кімнату -
Справа важлива лежить на столі.
Двоє підсудні, вони ж й винуваті:
Перший хто злочин вчинив і коли?!

Вона оченята спускає в підлогу:
Плаче, клянеться і просить: "Судіть..."
Він тягне руки у небо, до Бога
Каже: "То я все. Кохану простіть..."

...Вбивство вчинили обоє в розпалі -
Убили найвище людське почуття!
Тому й в залі суду сиділи в печалі -
Яке їм тепер без кохання життя!?

Ревнощі, певно, для того причина.
А може, то привід - причина друга.
Сльози в очах: "Не дим я і не павутина.
Просто таке я нестерпне дівча..."

"Може, то заздрість у шибку нам стука", -
Каже юнак і упав на плече:
"Може, брехня то - підступная сука,
Влізла у серце й до болю пече.

Я не ревнивий та зовсім не втямлю
Чому почуття це у серці живе?!
Скільки ще "трупів" укину я в яму
Коли воно все ж не залишить мене...

Ти обдурила мене і я знаю,
Що то лише перша й остання брехня.
Тебе до нестями, до болю кохаю.
Чомусь ТАКА сталась із нами фігня..."

...Хвилею впало чорняве волосся,
Очі туманні яскраво блищать:
"Скільки ж мені пояснять довелося,
Щоб в залі суду ти міг ЦЕ сказать.

Я ненароком і певно то знаю -
Щира з тобою в усьому й завжди.
Чомусь ти не віриш - від того страждаю,
Втікаю від тебе. Біжу лиш куди?"

...Стукнула тричі білявка смуглява -
"Тихо", - сказала.Суд увійшов.
Довго й нестерпно суддя все мовчала.
Може, щоб  розпач в підсудних пройшов!..

...Потім, як грім обірвались слова.
Каже:"Винні в убивстві обоє..." -
У НЕЇ нестерпно болить голова...
ВІН обіймає її, тремтяче, рукою.

ВИРОК: "Вас доля карати все ж буде,
Відсидіти вам, щонайменше життя.
Справу віддати Амурівським суддям
Може, замінить Амур каяттям"

...Знову залишились в залі підсудні.
Ніби й злочинці та й ніби святі.
Свідки у справі цій, певно ж, відсутні.
Та й докази їхні, вже точно, пусті.

Але ж покарала їх доля, без суду.
Їм навіть зірки віщують розрив...
Казати вже більше нічого не буду:
Та Лев ще ніколи в Водоймах не жив...