До тебе лину я, та руки зв’язані.
Тебе я хочу, та не можу взяти.
Ми вже чужі, розлучені,
Та все, ніяк із серця не прогнати.
Стараюсь заховати… зачинити...
Ці почуття, що не послушні волі.
А серце викидає і тримати
Не хоче їх собі, та й годі.
А як не зачинять, вони –
Нікому не потрібні, лиш собі,
Щоб серце мучить і під передзвони
Все плакати – сміятись в боротьбі...
Чому так робиш, невгамовна, доле,
Ти заставляєш нас кохати,
А потім вирвеш душу, викинеш у поле,
Ще й рану сіллю будеш посипати.
1992р.
До тебе лину я, та руки зв язанi...
© Copyright: Катруся Степанка, 2010
Свидетельство о публикации №110010400544
Свидетельство о публикации №110010400544
Рецензии