Коли

Сьогодні ми були в кав*ярні. Після перегляду того старого фільму твої очі світились якось по іншому. Наша кав*ярня маленька та затишна. Декілька столиків, закриті полотнами вікна, котрі підіймаються коли настає час західу та небо червоне-червоне. Також під час дощу - коли ми відкріваємо їх, та в приміщення втікає холод, немов підводна лодка тріснула навпіл. Та дихати стає так тяжко-тяжко...і так солодко, глибоко.
Тут завжди пахне кавою та книжками. У книжок якийсь свій особливий запах...це ми помітили тоді, під дахом. Коли ніч, пил, тиха музика. Чорне вбрання та прибране назад волосся. Книги, які роками стояли в шавах з розбитим склом, та берегли між сторінок тишу.
Сьогодні - сьогодні. Сьогодні настане коли буде вже завтра, та післязавтра, та ще декілька тижнів після. Та навіть через рік, через два, через десять, та вже й коли мене не буде. Та коли будуть нові люди, коли будуть інші кав*ярні, коли з*являться нові книги.
Сьогодні ми п*ємо чай та їмо солодке "Вчора". Сьогодні - можна. Сьогодні - останній раз живемо. А вже майже час західу. Хмари ховаються під дахи, птахи ховаються під хмари, почуття прокидаються та відкриваються мрії. Недосяжні нікому окрім тих кому вони віддають свої сердця. Кому ми даруємо свою ніжність та своє кохання.
Сонячне проміння сіло на хвилини. Повітря несе в собі запахи трав та далеких гірських вершин. Там де вже час сьогоднішнього світанку, та під піснями Своїх - дихають рослини. Навідміну від нас, хтось напевно може сказати що колись настане його "Завтра".
Коли вітер розпускає волосся, коли шафи хитаються, та сторінки вилітають із книжок. Коли ноти стають тревожними. Коли ховаються хмари. Коли хвилини розчиняються в секунди.
Тут - що для когось "Там". Вчора - що для нас не існує.
Сьогодні - вічне.
Дай мені руку?