Я стою на меж дивлюся у пр рву життя

Я стою на межі і дивлюся у прірву життя.
Я не маю нічого, а хочу знайти співчуття.
Я не бачу нікого, а хочу знайти розуміння.
Я шукаю шляхи, як комаха в нетрях павутиння.

Біль від зради, біль від втрати надії
Не покине мене, і залишаться мріями мрії…
Сподівання на краще, міцна віра у те, що мине все,
Поступово тікає, залишає пустим моє серце…

Намагаюсь забути про все, заплющую очі,
Але все, що я бачу, я бачити зовсім не хочу!
Все, що сталось зі мною, я з пам’яті зтерти готова,
Але cпогади – вічні, вони не пускають з полону…

Зрозуміти б хоч щось, на хвилину вернути надію,
Та життя моє – сон, повернутись з якого я мрію.
І надії нема, я вже більше нікому не вірю…
Я не дам себе зрадити, я сильною бути зумію!

Я знаю, що важко у душу любов не пускати,
Але серце моє не збирається більше страждати…

Я писала рядкі ці, намагаючись вірити щиро,
Що я сильна достатньо, щоб забути усе я зуміла.
Але серце болить, і сльози затьмарюють очі.
Вони, мабуть, мій розум затьмарити хочуть!

Та я знаю напевно, я надто слабка, щоб забути,
Хоча зраду й брехню навіки не можна спокути,
Я простила вже все, хоч такого не можна прощати.
Та це правда, про яку вже не можу я більше мовчати…

Я писала рядки ці, в сподіванні знайти розуміння.
Не знайшла я його, і залишусь в нетрях павутиння.
Бо ці нетрі – життя моє, повне страждання і болю,
А павук той – минуле, що мене не пускає на волю…


25/10/2003