Чекають нас далекі далі...
Луги, степи, сади розмаї,
Безмежнії поля, ліси...
Усе безмірної краси.
Та мені мила біла хата,
Де колихала мене мати.
Верба старенька над водою,
Де серце милося сльозою.
Люблю той тин, що похилився,
Він вже достатньо натрудився.
Маленьку лавку під бузком,
Де цілувалась з юнаком.
І не потрібні мені далі,
Нехай безмежні і безкраї,
Хоч, навіть, дивної краси,
Не треба їх! І не проси.
Але збираюся в дорогу
Від свого рідного порогу,
В далекії поля... ліси...
Життя буває без краси.
2001р.
Чекають нас далекi далi...
© Copyright: Катруся Степанка, 2009
Свидетельство о публикации №109122700703
Свидетельство о публикации №109122700703
Рецензии