Бог вiда кого послати на зустрiч - притча

У місто зібрався Преподобний Єфрем,
щиро молився він Богу,
– Всі ми учення Господнього ждемо,
благослови у дорогу.
Дай же побачити місто святе,
а як вступлю я туди,
хай же учення не буде пусте,
Твої пізнаю труди.
Там я зустріну посланця Твого
і він розкаже Писання,
з користю буде розмова його,
відповідь дасть на питання.

Ледве зайшов у ворота міські
жінка попала назустріч,
вся поведінка і думки низькі,
працю приховує північ.
З жалем спинився Святий чоловік,
– Моління зневажив, чому?
Господи, вірний Тобі я повік,
яку я маю вину?
Чи може казати жінка, ось ця...
про речі спасіння зі мною?
Дивився і не відводив лиця,
між ними запона стіною.

Та жінка напроти, спинилася теж,
дивилася із здивуванням,
мовчання здавалося не має меж,
а у очах запитання.
І старець спитав, – Скажи мені чому,
на мене ти дивишся пильно?
– Дивлюся на тебе я, отче, тому,
бо можу дивитися вільно.
Я жінка, від мужа узята.
Узятий же ти – від землі.
У землю твій погляд прип’ятий
повинний, а не на мені.


Ця відповідь визвала подив,
– О, Господи, вдячний Тобі,
даремно людей Ти не зводив,
шукання даремні в собі.
Кожна людина – пізнання!
Зустрічі в усякий час -
мале зернятко Писання,
веде до Всевишнього нас.