Сон про чорний тунель

Уверх…
лечу я, по трубі…
Навкруги – повна темінь!
Не в радості і не в журбі,
в кінці є – світла промінь.
Таке яскраве!..
світло, те;
м’ягке, не ріже очі,
воно приємне і Святе,
мов, сонце серед ночі.
До нього лину,
трохи ще…
так легко вверх летіти,
але, о Боже, що то є
і що мені робити?
Направо…
йде труба нова –
вузький і довгий шлях.
Думки не треба,
ні слова,
відсутні біль і страх.
І, в цім кінці, далеко… там,
це ж – світло є! Таке ж!
Підвласне  – всім, воно, світам.
Красі немає меж!

На роздоріжжі трьох доріг,
я зупинилась, скраю.
Кожна із них – то мій поріг,
за ним я бути маю.

Шлях вверх – широкий і прямий,
і поруч вже до світла,
він є найлегший і близький,
душа роками кріпла.

Дорога вправо – суть духовна,
жадане світло далі,
вона –  життя, криниця повна,
ось, це твої медалі!

А ще і третій вибір є –
вернутися назад.
Дивлюся вниз,
там – чорно все,
пітьма, смертельний яд.
Я ж, там була, у темноті…
як, жити – там!.. могла?
Невже ми, як кроти, в житті,
без світла і тепла?

О, не вернуся знов туди!
І, вверх не полечу!

Візьму на плечі всі – «труди»,
за темінь заплачу.

Вправо злетіла, у рукав,
на довшу путь-дорогу…
Той, чорний світ, увесь пропав,
я в новий ставлю ногу.

Проснулась.
Сонце у вікні,
пахучі квіти всюди,
а навкруги… птахів пісні,
привітні, гарні люди.

Яка різниця – два світи!
Тіло – в земному раї,
а не виходить з темноти
душа, в сади розмаї.
Душі – сторінка друга є,
у неї інший вимір…

І, кожному, пройти своє,
дається – повний вибір.


2007 р.