Шануймо кожну мить свого життя,
Вона єдина, що живе у часі,
Бо завтра – мертве!
Ще нема буття,
І вчора – мертве!
Пусто в нашій касі.
Чого жаліти, що минуло, могло бути,
Хоч плач, кричи…
Хоч, рви на собі коси…
Нічого ми не в силі повернути,
Цвіло… чи – ні.
Вже скошені покоси!
Що мучитися тим – що буде завтра?
Хоч плач, кричи…
Хоч, рви на собі коси…
Лиш серце догоратиме, як – ватра,
Раніш світанку –
Не появляться і роси.
Маленька мить… оце і є – Дар Божий!
Вона важлива!
Добра… чи – погана.
І кожний день, для нас, такий не схожий –
Відкриється…
Закриється... мов – рана.
Радіймо – доброму!
Воно таке мінливе.
Біда – вона, завжди, не за горами.
Але й погане, теж – цілком рухливе...
Знов буде світло.
Так іде – віками!
ШАНУЙМО КОЖНУ МИТЬ СВОГО ЖИТТЯ!
2008 рік
Шануймо кожну мить свого життя
© Copyright: Катруся Степанка, 2009
Свидетельство о публикации №109122607092
Свидетельство о публикации №109122607092
Рецензии