Миниметражка

Ми знімемо кіно про нашу зустріч
Про дивний аромат твого тепла
Що розповзався по повітрю літа
Воно не дихало
Повільно підіймало спекотні груди
Мені здавалось ти був всюди
Хоча тебе було так мало. Навкруги
ходили люди, сміялись діти, а дорослі
куди їх діти, де сховатись?
Не знімати
німу їх сцену. Вони не здатні зрозуміти.
Тож епізод один. Розмова.
Так ні про що…дистанцію тримати,
І навіть в очі не дивитись,
Про щось сміятись, не задумуватись
Жити, як двоє перехожих,
Що підіймаються разом у ліфті:
Проста вимова та крапля пафосу із пофігізмом.
І розійтись забувши про цю зустріч
В наступні кілька митей.
І зразу другий – хтось помітить
(хто був найпершим важко пригадати)
Дивакуватість та незвичність рухів
І хочеться вже мати гарний привід
Щоб підійти, чи взятися за руку
Або ходити за тобою, наче привид
Звичайно ж, по своїх відкладних справах
Запам’ятовуючи кожен новий жест
Та завести розмову, просто так-от
Підтримуючи спільний інтерес
Чи поздоровити з минувшими святами,
Якщо не пощастило зі «сьогодні».
Подяки не очікуючи. Просто
Співати під акорди на «підкові»
Та каву на ніч в ліжко готувати
Приносити, та довго не лягати
Спати,
Щоб встигнути згадати до подробиць
Доби минувшої найменші всі нюанси
Кому романси, до романсів квіти,
А потім знову діти…та й ти дитина…
Думати про себе,
як про злочинця,що краде чуже майно.
А потім повернутися до зйомок. Отож кіно,
і третій епізод -
Це танець, відчуття відомі,
І погляди на тих хто «надто милий»…
(Окрім одної, їй я довіряю).
Вона побачила, підкошуються знову
Коліна раз за разом. Обіймаєш
мене руками, під «Принцесу»,
І розмови
залишити для тих хто не побачив.
А потім ще дивитися неначе
Нікого навкруги не існувало
Кохання впало з неба. Просто впало.
На мене і на тебе.
Не знаю, одночасно чи по черзі,
Але що вдарило у мізки-однозначно!
Спянило душу й прояснило серце
А може навпаки, не так важливо.
І наша стрічка на початку, дуже мило,
На кожен рух запише новий саундтрек
Або нотатки під подушкою залишить.
Бо про кохання заборонено казати
І довго думати і потай зустрічати,
щоб провести разом ще три хвилини
Або чотири, якщо дуже пощастить.
Сягаємо повільно апогею,
В такі моменти на екрані ніч
І дами в шляпах потай тихо-тихо
Згризають від напруги собі нігті
Бо кавалер ще від початку просто спить
А ми гуляємо по закутках спустілих
Щоб не будити лишній інтерес
До цих подій. У тих хто точить кігті
Щоб ними дряпати за нами двері.
Ми зупиняємось далеко від безпеки
Та глузд здоровий сковує все тіло
І плакати тоді ще так хотілось
Щоб зняти сильний емоційний стрес
Сентиментальна я таки людина.
Це небезпечно, дуже необачно,
Та плечі просто опускаються униз
Ні я не плачу, Господи, не плачу….
Нам же не можна… «Що там, подивись?»
І тільки опік, шкіри вже немає.
Вона згоріла вся у той момент,
Що не згоріло зараз догорає…
Від сили несподіваного щастя
Що упало
так само вдало і беззвучно
Як те кохання. Це єдиний сенс.
Щось говорити починати далі.
Але мовчати теж не можуть руки
Переплітаючись в орнаментні картини.
Заключний епізод. Розмова Дивна
така, без слів
бо надто буде влучно
Так, ні про що… а все-для нас нічого
«Вам гарних снів»
та посмішка щаслива «скоро ранок»
а наостанок
тихий спів. якась там колискова
Творіння невідомих авторів.
А завтра ти додому. Буде завтра.
Почнеться новий фільм
І зміна декорацій на міську
Урбанізовану природу почуттів
Але забути…ні це надто тяжко.
Чи загубитись? Надто неможливо…
Затерти кольори мініметражки..?
Що було, залишається важливим…
Нехай вона лише для режисерів…
Про дивний аромат твого тепла,
Який в мій бік повітрям принесе…І…
Тонкі мотиви, щоб могли згадати.
А поки «Стоп!»
Спасибі любий.
Знято.