Смiтники

               
Схилилась дівчинка над купою сміття,
Худенькі ручки в ньому щось шукають.
Що робить тут це нічиє дитя?
Що просить в Бога?Чи його хоч знає?
Недоїдки в торбинку накладе,
Безруку ляльку в пазуху ховає,
Вона вже по дорослому сумна,
Щось тихо шепче,може щось прохає?
Сичить холодний вітер по степу,
Холодний дощ давно пробравсь до тіла,
Скучають ручки по домашньому теплу,
Була б матуся,може б обігріла.
Безсонні ночі, холод  допіка,
Де притулитись?Де заночувати?
Не обігріє мамина рука,
Ніхто не буде ввечері шукати.
Пригріється в куточку на землі,
Під голову підсуне рученята,
Матуся прийде в гості у вві сні,
Буде голубить і волосячко чесати.
Та сон мине, а дійсність наяву,
І знов смітник, щоб голод вгамувати,
Там бачив я дитину не одну,
Ні з яким горем це не порівняти.
Дивлюсь,сльозу не можу зупинить,
-То це твоє майбутнє,Україно?
Хіба у тебе серце не болить?
А як болить, то захисти дитину.
Нехай не буде нічиїх дітей,
Нехай завжди матуся зустрічає,
Щоб сльози не котилися з очей,
Про смітники ніщо не нагадає.

                02. 06. 2009 р.