Як давно вже я не бачила зимовий ліс!
Бо в душі у мене повно сліз,
Бо в легенях в мене стовпи диму,
А в очах у мене сонця зріз...
Як давно вже не писала я віршів...
Бо моя любов- важке каміння,
Що лежить на серці, на душі,
А прибрать його- не маю вміння.
Як давно вже я не чула теплих слів...
Що колись моє кохання зігрівали,
Що колись давно блукали поміж снів
І упасти в прірву з краю не давали.
Як давно... як все було давно...
Як же тепло було там колись!
Там, де щастя наше заблукало,
Там, де зберегти його не спромоглись...
Як давно...
© Copyright: Екатерина Михайловна, 2009
Свидетельство о публикации №109122307288
Свидетельство о публикации №109122307288
Рецензии